Церква Сілоам

У мене була благополучна сім’я. Подяка Богові за моїх батьків, але стосунки з ними не були ідеальними. І ось мама захворіла. Взагалі, вона і не була дуже здоровою, але діагнозу «рак» ми не очікували. Все розвивалося дуже швидко. Це наче був жахливий сон.

Досі я не можу дати достовірну відповідь, чому Бог маму забрав, бо Він міг її зцілити. Бог може все. Але я знаю, що інакше ми б з татом до Нього не прийшли. І з мамою. Вона примирилася з Богом  одразу, коли дізналась про свою хворобу, адже вона колись вже каялась і ходила до церкви. Та тоді вона не присвятила Богу життя. Пріоритетом залишилися сім’я, робота, можливо, ще щось. Про це я не знаю. Але я пам’ятаю її перед смертю: мама була дуже змучена фізично, але  така близька до Бога. Ми не зробили їй жодної ін’єкції, щоб згасити біль, його згашала молитва. Я щиро вдячна сестрам з нашої церкви, які кожного дня протягом двох місяців провідували маму, надихали її, молилися за неї, були поруч готові на допомогу. Це не могло не подіяти… на нас з татом!

На свято Пасхи 24 квітня 2006 року мама попросила тата піти до церкви на служіння. Сама вона не могла піти, бо вже була слабка після хіміотерапії, яку їй призначили у на початку квітня. Але на це тяжке випробування вона вже йшла з Господом, бо покаялась ще до лікарні. Тато вже був одного  разу в нашій церкві, але думки, щоб прийти до Бога в нього ще не було. На служінні пастор зробив заклик до покаяння…і тато пішов до вівтаря. Зробив він це лише для того, щоб допомогти мамі, але у Бога були інші плани. Слава Господу! Одже на той час вже двоє з нас були спасенні і прощені. Залишалася я.

Я не вважала себе невіруючою поганою людиною, але написано, що «всі згрішили і позбавлені слави Божої» (Римл.3:23). Я інколи молилася до Бога, як до діда Мороза: «Поможи, дай…». І Він давав – така велика милість Його була до мене! Та у Бога була для мене інша доля. До нас додому приїхав чоловік з іншої церкви молитися за маму. Його Господь наділив різними дарами Святого Духа. Він був ще з сестрами, і вони всі молилися за зцілення, за звільнення від нечистих духів. Мене теж кликали, але я не йшла. Думала: «Я маю Бога в серці, нащо мені більше. Більше – то вже фанатизм!» Та протягом багатьох років вночі я погано спала. Я боялася темряви, вмикала світло, відчувала щось зле навколо мене. То був нечистий дух. Також в мене були депресійні стани. Бог хотів мене звільнити. І звільнив! Мене все-таки вмовили на молитву. Слава Господу! Я отримала свободу! Написано: «В любові немає страху, а досконала любов геть виганяє страх, бо страх має муку, і хто лякається, той недосконалий в любові.» (1Ів.4:18) Бог є любов! Ісус пролив за мене Свою кров. Щоб я мала звільнення, прощення, спасіння і надію на вічне життя!

Отже, я покаялась. Відтоді я з Богом вже майже 4 роки. З того дня змінилося усе моє життя. Бог хрестив мене Святим Духом і переміни почали приходити одразу. В мене відкрилися очі, інші, духовні. Я почала розрізняти, що є добрим в очах Божих, а що – злим і залишати свої гріхи біля ніг Ісуса. Потім почала читати Біблію. Спочатку шукала лише підтвердження Божої волі на мамине зцілення, але заодно почала довіряти Божому Слову і застосовувати його в дії. Воно працювало! І працює донині. Слава Господу! «Бо Слово Боже живе і діяльне, та гостріше всякого обосічного меча, і проходить аж до розділення душі і духа, суглобів і мозку, і розсуджує наміри та думки серця.» (Ізр. 4:11) Через деякий час пішла до церкви. Спочатку не йшла – боялася зустріти знайомих людей. Розумію, що це безглуздя, але тоді ця думка зупиняла мене від важливого кроку – приєднатися до Тіла Христового – Його церкви. І знову Господь переміг! Бог дійсно піклується про нас. «Бо тільки Я Сам знаю задуми Мої про вас, – говорить Господь, – задуми на добро, а не на зло, щоб забезпечити вам майбуття та надію.» (Єр. 29:11) На першому служінні мені дуже сподобалось. Темою проповіді була СПРАГА ПО БОГУ. Я вдячна Господу за спрагу, бо вона нас наближає до Нього. «Ви кликнете до Мене й вернетесь, помолитесь – і Я почую вас. І будете шукати Мене та й знайдете, як тільки шукатимете Мене всім серцем вашим.» (Єр. 29:12-13). Дійсно, як важливо кликати до Бога усім серцем, тоді ми ніколи не будемо посоромлені, навіть, якщо ми шукаємо не зовсім Його. Я маю на увазі те, що, перш за все, я чекала маминого зцілення.

Але вона померла. Було тяжко, просто не вірилось, що таке станеться зі мною, але Бог допоміг. Він ніби підготував мене до цього. Я сумувала, але в той самий вечір, коли мами не стало, одна сестра порадила мені усе віддати Богові, бо Він може зарадити будь-якому горю... і я це зробила в молитві і плачу. І Господь відповів. Після похорон ми з татом прийшли до церкви, через тиждень заключили завіт з Богом. У тата було багато вагань, але він хотів бути там, де я. А мені назад  не хотілося. Я прожила без Бога 20 років і більше не хочу. Там не було надії, завжди щось бентежило, приносило сум, а з Богом так чудово. Тоді, в тяжкі хвилини я переживала присутність Божу, Його обійми. Я зрозуміла, що лише з Богом за будь-яких обставин може бути добре. Я знаю, що мама вже з Ним, бачить Його на власні очі і перебуває в Його Славі. Подяка Богові за маму. Вона в мене була чудова цілих 20 років. Бо деякі діти зовсім не знають мами. Просто все залежить, з чим ми порівнюємо ту чи іншу ситуацію. В Біблії ж написано: «За все дякуйте, бо така є воля Божа в Христі Ісусі про вас.» (1 Сол.5:18)

Не стало мами, але тепер у мене два тата: один – Небесний, а з другим Бог змінив мої відносини. Ми стали з ним друзями. Бог зцілює не лише тіло (до покаяння у мене були хронічні захворювання щлунково-кишкового тракту), душу (Господь звільнив від депресій та страхів), але й відносини з іншими людьми. Я вдячна Богові за мого тата. Звичайно, не все ще досокнало, але є значні переміни …і перш за все в мені. Бо усе починається з мене. І коли щось не так, то перш за все слід подивитись на себе, а не на інших. «Чого ти дивишся на порошину в оці брата твого, а в своєму оці поліна не відчуваєш?» (Мт. 7:4) Бог багато вього вже зробив для мене, але головне – те, що Він вчить мене повністю залежати від Нього. В цьому є надзвичайне блаженство… і випробування. Я вдячна Господу за все, що в мене є, а головне – за те, що У МЕНЕ Є ВІН. І за Його любов безмежну і невпинну. «Віковічною любов’ю полюбив Я тебе, тому і розпростер над тобою Мою ласку.» (Єр. 31:3)

Як і книга Дій Святих Апостолів, моє свідчення не закінчується. Я знаю, що з Богом воно лише починається!

Анна Шевченко