Народився я у віруючій сім’ї. В дитинстві постійно з батьками відвідував богослужіння Церкви. Та з 15 років почав працювати в лісі бензопильщиком. Як і зазвичай буває серед чоловіків, щоб подолати стрес від тяжкої роботи, я почав випивати. Через деякий час я помітив, що ставав все більш і більш залежним. Почав палити, не боячись батьків. З тих часів я пригадую один яскравий момент Божої турботи про мене. Одного дня ранньою весною я працював в лісі і, як і завжди, перед цим чимало випив. Я пішов пиляти дерева, завів бензопилу. Почавши пиляти, відчув, що бензопила не працює належним чином. Коли я відводив її від дерева, в той самий момент розірвався ланцюг і перебив мені гомілкову кістку лівої ноги. В лікарні пробув біля 3-х місяців. Лікарі тоді поставили вирок, що моя нога не буде працювати так, як потрібно. Але дякувати Богу, їх діагноз не підтвердився.Після мого видужання пройшло небагато часу, і мені запропонували поїхати на заробітки до Молдови. Я погодився. Робота була пов’язана з будівництвом.
Але згодом я почав працювати водієм в одного кримінального авторитета. Часто тоді бували моменти, коли життя було на волоску від смерті… Попадав в перестрілки, розборки… Та залишався неушкодженим. Зараз, згадуючи ті часи, я розумію, наскільки Господь був милостивий до мене тоді, так як оберігав постійно на кожному місці. Хоч я і не помічав цього.
Одного разу, після хорошої гулянки в ресторані, ми поїхали з друзями на полювання. Наближався вечір. Я сидів зі своїм босом і палив. Інший чоловік, помітивши в темряві два вогники від цигарок, подумав, що це очі дикого кабана і зробив два постріли. Дві кулі попали в мене: одна в районі серця, а інша – трохи нижче. Я втратив свідомість. Прийшов до тями в лікарні лише через два дні. Лікарі сказали, що до серця від точки зупинки кулі залишалися міліметри.
Та після цієї ситуації я все рівно не віддав слави Господу. І тому, повернувшись додому з Молдови, продовжував жити так, як жив і до того.
Через деякий час я отримав пропозицію їхати до Києва на будівництво. В той день я отримав ще один дзвінок – мені знову пропонували їхати до Молдови. Я відмовився і поїхав до Києва. Працював на ремонті Дому молитви церкви «Сілоам».
Наближалося свято 15-річчя церкви «Сілоам». В суботу та неділю вранці були святкові богослужіння. Але на кожному заклику до покаяння я не міг підняти руки і сказати про своє бажання. Ввечері в неділю було молодіжне служіння, проповідував Рустам Фатулаєв. Під час його заклику я знову не вийшов на покаяння. Та після проповіді я підійшов до молодіжного керівника і сказав, що хочу покаятися. В розумі промайнули думки: «Ти зараз багато втратиш… Та й згадай, невже Бог зробив для тебе щось добре у твоєму житті?» Я тепер розумію, що ці думки були від диявола. А тоді і справді в моєму житті було багато цінних для мене речей, які я не зовсім хотів лишати. Переді мною повстала ніби стіна. Я хотів втекти і більше не повертатися до церкви. Після молодіжної постановки я вже наважився піти геть, та Господь через молодіжного керівника допоміг мені подолати це вагання і страх. Я з його допомогою вийшов на покаяння. Це було 21 вересня 2008 року.
Господь звільнив мене від паління, алкоголю. Після покаяння я втратив будь-яке бажання до всіх цих речей. Я став вільною людиною. В липні 2009 року я вступив в завіт з Господом через Водне Хрещення.
Можливо, Ви задасте питання: як можна було в такому віці набратися стільки бруду, так знівечити своє життя? Але насправді диявол настільки вигадливий на зло, що може знищити людину за лічені дні. Так було б і зі мною, якби не любов Господня до мене і не молитви моєї мами та бабусі, адже їхня віра відіграла важливу роль у моєму спасінні.
Сьогодні я живу надією на Господа, віддавши в Його батьківські руки все своє життя. Я знаю тепер, що, щоб не трапилося зі мною, Він допоможе пройти через все.
Наприкінці свого свідоцтва хочу звернутися до своїх ровесників. Дорогі друзі, бажаю вам, щоб ви в своєму житті не гналися за цілями і цінностями, які пропонує світ. Це всього-на-всього обман і порох. Почувши про любов Божу, не відкиньте цього заклику. Віддайте Йому все, що зараз для вас є цінним, але насправді являється тлінним і минущим. А взамін Він подарує вам справжню свободу, щастя і надію, сповнить ваші серця миром і любов’ю. Не відкладайте своє спасіння на завтра, насправді завтра може не настати!
І ще: цініть своїми батьками, поважайте їх, бо Слово Боже говорить: «Шануй свого батька та матір це перша заповідь з обітницею, щоб добре велося тобі, і щоб ти був на землі довголітній!» (Еф.6:3).
Ігор Кравчук, 19 років
