Ми з тривогою дивилися в небо і бачили тільки непроникну темряву. До падіння літака залишалось декілька хвилин. Ми напружено чекали страшної події…
Аж раптом снігопад різко припинився, і ми побачили світло прожекторів літака. Він ішов на посадку. Літак знизився, і як тільки шасі доторкнулися до злітної смуги, сніг пішов з ще більшою силою. Через декілька хвилин аеропорт перетворився на бджолиний вулик. Працівники усіх служб збуджено щось розпитували і розповідали один одному, і зовсім не турбувалися про те, слухає їх хтось чи ні. Всі затихли лише тоді, коли підійшли працівники, що чули перемовини командира повітряного судна із «землею». Командир повідомив диспетчерів про те, що він приймає рішення приземлитись «наосліп» і додав: «Нехай допоможе нам Бог!». Саме після цих слів припинився снігопад. Бог може допомогти, Він навіть дуже хоче допомагати, бо «…любов’ю вічною полюбив Я тебе, тому милість тобі виявляю». Тоді ми цього ще не знали, тому всі довго сперечалися, чи є Бог, чи ні, і чи справді Він почув молитву, звернену до Нього…
Зараз я часто згадую цей випадок, бо тепер, пізнавши Бога і Його любов до людей, впевнено можу сказати, що це був вияв надзвичайної Божої любові. На жаль я не знаю, чи був віруючим командир цього повітряного судна, і що з ним тепер. Але я знаю міру любові Бога до людини: «…Сина свого не пожалів але видав Його за всіх нас» (Рим.8:32).
Описана вище подія дуже гарно зображує моє життя та й кожної людини, бо без Бога ми здатні хіба що загинути, а з Ним ми маємо світло і порятунок.
Роман Романенко.
